Нове явище політичного життя. Нове явище політичного життя Структура та актори політичного процесу

І недільний день попереднього голосування «Єдиної Росії», і дані різних соціологічних досліджень говорять про те, що активна частина населення країни зацікавлена ​​в тому, щоб впливати на вибір кандидатів, яких великі партії висувають на вибори різних рівнів.

22 травня на дільниці прийшло понад 10 мільйонів росіян. Висока активність виборців, з одного боку, відображає рівень конкурентності в регіонах та округах, де кандидати були мотивовані привести своїх прихильників на дільниці, з іншого боку, явка відображає інтерес виборців загалом до нового, унікального явища нашого політичного життя. Адже праймеріз вперше пройшли у такому відкритому та загальноросійському масштабі.

Те, що «Єдина Росія» зробила ставку на переведення самого процесу відбору кандидатів із кабінетного формату до загальнонародних праймеріз, цілком логічно – відкритість виборів забезпечує довіру виборців до наступних результатів.

А забезпечення легітимності та відкритості голосування сьогодні є одним із головних завдань і для федеральної влади, і для керівництва партії. У цьому сенсі вчорашній захід є важливою цеглиною у формуванні суспільної довіри до результатів виборів до Держдуми у вересні цього року.

Підтвердженням відкритості та демократичності праймеріз є також велика кількість безпартійних кандидатів. При цьому саме участь громадських працівників, людей, які вперше вирішили йти на вибори, допомогла забезпечити таку високу активність виборців.

Ці «нові люди», які не мають внутрішньопартійного ресурсу та популярності, були мотивовані на роботу з виборцями, брали участь у дебатах, проводили зустрічі з прихильниками. Вони привели до дільниць нових виборців, які раніше не ходили на вибори.

Були, звісно, ​​й конфлікти на місцях.

Але треба пам'ятати, що будь-який конфлікт, будь-яка конкуренція – це ознака відкритості та демократичності виборів. Тому що жодних конфліктів немає там, де результати запрограмовані.

Примітно, що за даними соціологів, ідею проведення попереднього голосування щодо відбору кандидатів на виборах до Держдуми підтримують не лише прихильники «Єдиної Росії», а й електорат КПРФ, «Справедливої ​​Росії».

У середньому близько 40% виборців позитивно ставляться до цього механізму. Іншими словами, люди виступають за те, що праймеріз – необхідна процедура. І соціальні, і реальна ситуація в регіонах цей висновок підтверджують.

Тому інші партії зараз уважно аналізуватимуть підсумки праймеріз «Єдиної Росії». Щойно вони переконаються у ефективності цієї процедури, їм теж доведеться шукати ті чи інші способи попереднього відбору кандидатів. І перші спроби якогось внутрішнього конкурентного відбору, зокрема спроби залучення нових осіб, уже робилися.

Та ж «Справедлива Росія», наприклад, ще минулого року проводила акцію «Справедливий заклик», у рамках якої пропонувала безпартійним спробувати висунути свою кандидатуру за списками есерів. Своя система є й у комуністів. Проте загалом проводити праймериз має сенс лише для великих партій, які мають добрі шанси провести кандидатів у парламенти та бренд яких посилює позиції кандидатів в окрузі.

Малим же партіям займатися цим немає сенсу, тому що для праймериз потрібно багато ресурсів і, головне, інтерес великої кількості виборців і великої кількості кандидатів.

Проводити праймеріз серед вузького кола прихильників марно, тому що на малій вибірці завжди високий ризик помилки. А результатам попереднього голосування, в якому бере участь багато виборців, як у випадку із праймеріз «Єдиної Росії», можна довіряти.

Попередній перегляд:

Щоб скористатися попереднім переглядом презентацій, створіть собі обліковий запис Google і увійдіть до нього: https://accounts.google.com

Підписи до слайдів:

Нові явища у житті Європи та Америки наприкінці XIX - початку XX століття §1-2

План уроку: Нові явища у сфері ідеології Політична обстановка у світі Нововведення у сфері економіки

Політичні напрями: Консерватори робили ставку збереження традиційних цінностей. Ліберали пропонували відносно нові ціннісні орієнтири, що ґрунтуються на ідеї пріоритету людської особистості. Марксисти вимагали соціальної перебудови світу.

Основні положення марксизму: Економічний детермінізм, формаційний підхід, співвідношення «базису» та «надбудови», ірраціоналізм капіталізму, диктатура пролетаріату

Ревізіонізм (від англ. Revision - перегляд, зміна) - це ідейна течія в марксизмі, що виступає за реформи на противагу революції Вперше нова концепція була озвучена Е. Берштейном на I конгресі II інтернаціоналу в 1899р.

"Кінцева мета - ніщо, рух - все". Е. Берштейн

Основні ідеї неолібералізму: Розширення можливостей для участі мас у політичному процесі Оптимальний поділ влади Підвищення регулюючої ролі держави Розширення та захист соціальних та економічних прав громадян

Великобританія Росія Франція Китай Османська імперія Австро-Угорщина Німеччина США Голландія Італія Бельгія Іспанія Португалія Японія Данія Швеція Світ на початку ХХ століття

Винаходи кін. XIX-поч. XX ст. Телефон з диском. Кінець ХІХ століття. Перший «Мерседес» 1900 Французький аероплан «Антуанетт» в польоті. 1909 рік.

Видобуток нафти у Баку. 1900-ті рр.

Нікола Тесла у лабораторії.

Нікола Тесла з лампочкою.

Економічний розвиток країн на початку XX ст. Провідні індустріальні держави: Німеччина США Великобританія Франція Бельгія Країни «другого ешелону»: Росія Японія Італія Австро-Угорщина Швеція Канада

Фільм «Нові часи»

Домашнє завдання: Заповнити таблицю «Нові явища в житті Європи та Америки наприкінці XIX – на початку XX століття» за §1-2 Ідеологія Політика Економіка

За темою: методичні розробки, презентації та конспекти

Презентація "Невська Застава наприкінці XIX - на початку ХХ століть

Презентація, ілюстрована видами промислових підприємств, культовими спорудами (втраченими та збереженими), фотографіями кінця минулого століття.

Урок-подорож Нової історії у 8 класі "Країни промислової цивілізації наприкінці 19- початку 20 століття"

Урок містить завдання у вигляді маршрутних листів. Учні виконують завдання, рухаючись маршрутом.

Європа та світ наприкінці 19 – початку 20 століття

Презентація присвячена формуванню поняття промислової революції, особливостям її прояву наприкінці 19 - початку 20 століття. Розгляд особливостей прояву загальних та особливих рис розвитку капіталізму.

Методична розробка бінарного уроку. Господарське освоєння та суспільне життя населення ДВ та Примор'я наприкінці XIX початку XX століття. Арсеньєв В.К. Життя та творчість.

Тема: Методична розробка бінарного уроку з історії та літератури. Тема з історії: Господарське освоєння та суспільне життя населення ДВ та Примор'я наприкінці XIX – початку XX століття. Тема з літерату...

Політичні події у країнах Заходу ХІХ столітті стали відображенням процесів, які відбувалися у соціально-економічній сфері. Промисловий переворот, змінив структуру суспільства. XIX століття в історії країн Європи було епохою становлення парламентаризму, розкладання та остаточної ліквідації феодально-абсолютистських режимів. Найбільш поширеною політичною течією став лібералізм, що виражав інтереси промислової буржуазії. Прибічники цього напряму виступали обмеження прав монархів конституціями, вимагали створення парламентів (з урахуванням принципу виборності), встановлення політичних свобод (слова, друку, зборів, демонстрацій тощо.). Іншим найважливішим явищем у житті Європи стало посилення національних почуттів, прагнення об'єднання народів та їх визволення з-під гніту іноземних держав. У другій половині століття створюється ціла низка нових національних держав.
У ХІХ столітті стало очевидним, що революції далеко не завжди вирішують усі проблеми відразу, а тому можуть повторюватися, виробляючи нові коригування соціально-політичних та економічних структур. Роль лідера революцій грала Франція.Франція після Великої буржуазної революції 1789р. пережила ще три - у 1830, 1848 та 1871 роках. Причому лише остання революція поклала край монархічному ладу.

У 1820-1821 і 1848 роках революції сталися в Італії. Ціла серія революційних вибухів аж до 1870-х років трясла Іспанію, проте країна, як і раніше, залишалася напівфеодальною. У 1848 році почалася революція в Німеччині, але і вона не вирішила всіх проблем: спадщина феодалізму продовжувала позначатися в різних сферах життя. У ту епоху виявилася ще одна цікава риса революцій - їх синхронність. В 1830 спалахнула і бельгійська революція, почалися повстання в російській Польщі, Італії та деяких державах Німеччини. Революція 1848 року за Францією охопила Німеччину та Італію.
Прикладом еволюційної моделі розвитку європейського суспільства може бути Англія, якій вдалося зберегти свої традиційні політичні інститути та уникнути революції, хоча й тут у 30 - 40-ті роки соціальні проблеми досягли надзвичайної гостроти. У ході промислового перевороту економічна міць буржуазії, насамперед промислової, різко зросла, проте її політична вага, як і раніше, залишалася незначною. У парламенті переважали великі землевласники (лендлорди), торгова та фінансова буржуазія. Політична боротьба розгорталася навколо реформування парламентської системи відповідно до змін, що відбуваються в суспільстві. У1832 була здійснена перша велика парламентська реформа. Вперше великі промислові міста отримали право парламентського представництва, виборчих прав досягли всі власники землі, фермери-орендарі, домовласники, які мають необхідний рівень доходів. Число виборців збільшилося до 652 тис. осіб. Промислова буржуазія набула можливість брати участь у політичному житті країни.

Наприкінці 30-х років робітники, чиє матеріальне становище залишалося надзвичайно важким, стали шлях створення власних організацій, які висували вимоги широких демократичних реформ: запровадження загального виборчого права, скасування майнового цензу для парламентаріїв, таємного голосування тощо. Усі ці вимоги 1836 р. було зведено на єдиний документ - хартію. По всій Англії розгорнулося масове рух прийняття цієї хартії. Її прихильників стали називати "чартистами" (від "чартер" - хартія). У 1840 р. вони започаткували Національну чартистську асоціацію, яка незабаром стала розгалуженою організацією, що мала свій статут, кошти. Політика взаємних поступок та компромісів дозволила основним групам суспільства в Англії уникнути відкритого конфлікту та вирішувати нагальні проблеми шляхом мирного еволюційного реформування.
В результаті революцій середини XIX століття ліберальні цінності проникли і набули широкого поширення в політичному житті західного суспільства. Однак безліч соціальних проблем залишилися невирішеними. У цих умовах виникає нова соціально-політична течія, на ім'я головного ідеолога цього вчення - К. Маркса - воно отримало назву марксизм. Ця течія була радикальною реакцією на бурхливий розвиток буржуазних відносин. Марксисти вважали, що у капіталізмі іманентно закладено антагоністичні протиріччя, які рано чи пізно вибухнуть існуючу систему. На відміну від лібералів, прихильники марксизму були переконані у неможливості покращити капіталістичний устрій еволюційним шляхом. Марксизм виступав, в такий спосіб, за революційні методи боротьби; головною рушійною силою майбутньої революції мав стати робітничий клас, організований у політичні партії. Ключові положення марксистської теорії викладені в «Маніфесті комуністичної партії», написаному в 1848 р. К. Марксом і Ф. Енгельсом, які розвинули їх і в низці інших фундаментальних праць. Основоположники марксизму вели як теоретичну, а й активну пропагандистську діяльність. У 1864 р. створюється I Інтернаціонал, який мав секції майже у всіх європейських країнах та США. Пізніше з їхньої основі з'явилися національні соціал-демократичні партії, об'єдналися 1889 р. у II Інтернаціонал. Наприкінці століття партія перетворилися на масові організації, які грали у низці країн (таких, як Німеччина, Франція, Італія) вагому роль політичного життя.
Поряд із політико-партійним будівництвом, в останній третині ХIХ століття робочий рух йшов шляхом створення профспілок, які захищали права трудящих, боролися за покращення умов життя та праці робітників.
Спільним явищем у розвитку західної цивілізації у ХІХ столітті було становлення основ громадянського суспільства. Цей процес, що відбувався у складній боротьбі, розвивався в різних країнах далеко не однаково: якщо в Англії та США він проходив еволюційним шляхом, то багато інших західних країн (насамперед Франція) зазнали на цьому шляху численних революційних потрясінь. Політичний розвиток закріпив бурхливі соціально-економічні зміни, що протікали в країнах Заходу, а також призвело до оформлення нової політико-правової та соціальної картини суспільства.

Лекція № 20 Розвиток культури за доби нового часу. Наука до техніки. У ХІХ столітті були зроблені найбільші наукові відкриття, які призвели до перегляду колишніх уявлень про навколишній світ, отримавши найменування революції у природознавстві. Провідну роль розвитку науки у період грали Англія, Німеччина, Франція. Особливістю розвитку наук у першій половині ХІХ ст. стало накопичення матеріалу, отриманого в результаті спостережень та дослідів, проведення яких все більш удосконалюється. У другій половині XIX – на початку XX ст. на основі цих даних створюються теорії та концепції, що є основою сучасної науки. Значних успіхів було досягнуто в таких науках, як фізика, завдяки відкриттю Д. Джоулем (Англія) та Р. Майєром (Німеччина) закону збереження енергії, дослідженням Г. Ома та М. Фарадея в галузі електрики; хімія, де було поглиблено та розширено основи теорії атомної будови речовини, біологія, у межах якої англійський учений Ч. Дарвін розробив свою революційну концепцію походження біологічних видів шляхом природного відбору. На рубежі XIX – XX ст. американцем Т. Морганом і німцем А. Вейсманом було закладено основи генетики - науки про передачу спадкових ознак у рослинному та тваринному світі. Досягнення біологічних наук дали поштовх розвитку медицини. Європейськими вченими розробляються вакцини проти хвороб, які раніше вважалися невиліковними. Наприкінці XVIII ст. е. Дженнер створює вакцину проти віспи, Пастер у середині ХІХ ст. - Проти сказу. Шотландський професор Д. Лістер ввів у хірургічну практику антисептику, а Д. Сімпсон – знеболювальні засоби. Найбільшим досягненням стало відкриття 1895 р. німецьким вченим У. Рентгеном «променів ікс», завдяки яким досягаються значні успіхи у сфері діагностики та хірургії. Результатом цих та інших винаходів стало різке скорочення смертності, припинення глобальних епідемій, збільшення середньої тривалості життя європейців. Особливість ХІХ століття, проти попередніми століттями, - швидке впровадження у життя різних технічних нововведень. Європейські вчені досягли значних результатів у розробці засобів комунікації: в 1835 р. американець С. Морзе винайшов друкарський телеграфний апарат, в 1876 р. А. Белл - телефон, на початку XX ст. А. Попов та Г. Марконі сконструювали перші радіоприймачі. У другій половині ХІХ століття створюється перший двигун внутрішнього згоряння. Батьками сучасного автомобіля вважаються німецькі конструктори Г. Даймлер та К. Бенц. У другій половині ХІХ ст. численні технічні нововведення ставали дедалі доступнішими, торкаючись всіх сфер життя: вже на початку ХХ століття використання у побуті газу, електрики, телефону тощо стало звичним явищем. Література та мистецтво.Початок XIX століття було ознаменовано боротьбою течій, що протистоять один одному, неокласицизм і романтизм. Багатьох поетів, композиторів та художників романтизму надихав політичний рух за національну незалежність. Романтизм проникає також у архітектуру, що сприяло поширенню у Європі першій половині ХІХ століття неоготичного стилю, й у живопис. Найбільшими художниками, що створювали свої картини в рамках цього стилю, були Ф. Гойя та Е. Делакруа, які черпали сюжети творів із революційних подій у Європі першої половини XIX століття. До кінця 1930-х романтизм починає витіснятися реалістичним напрямом, основу якого становила проблема соціальної значимості мистецтва. Прихильники цієї течії прагнули зображати світ «таким, як він є». Ця тенденція виявилася в романах Ч. Діккенса, соціальних «панорамах» О, Бальзака, об'єктивному реалізмі Г. Флобера. З середини XIX ст. в архітектурі, де починають широко застосовуватися нові матеріали, насамперед залізо та сталь. У 30 - 40-ті роки намічається відхід класицизму і неоготики - відбувається симбіоз різних стилів попередніх епох. Створюються розкішні будинки з пишними нагромадженнями ліпних та скульптурних прикрас, переважанням нерівних ліній та поверхонь. Цей псевдостиль, що демонстрував еклектичні художні смаки буржуазії, що багатіла, був чудовий і пишний, але не відрізнявся величчю і витонченістю. Наприкінці ХІХ ст. в архітектуру проникають останні досягнення технічної думки: наприкінці 80-х років. у Парижі була побудована грандіозна сталева Ейфелева вежа; у США починають споруджуватися хмарочоси. Всі ці нові явища виступали як своєрідна демонстрація зростаючого багатства буржуазії, мощі та величі західного світу. Найбільшим явищем у мистецтві Європи другої половини XIX століття стало формування нового художнього напряму - імпресіонізму. У центр сюжету ставилися не реальний предмет чи явище, а людське сприйняття, психологічний стан, який вони викликали. Найбільшими представниками цієї течії, яка довго не визнавалася як мистецтво і викликала осуд багатьох критиків, були П. Сезанн, К. Моне, Ван Гог, П. Гоген та ін. Бурхливий економічний розвиток, зростання добробуту європейців, науково-технічні досягнення - все це сприяло значним досягненням у галузі мистецтва. У ХІХ ст. мистецтво стає більш демократичним, перестає бути "розвагою для обраних". Зростання грамотності населення призводить до того, що з творами письменників, поетів, драматургів знайомляться дедалі ширші кола суспільства; відкриваються численні громадські музеї, галереї, виставки. Культура і мистецтво у ХІХ столітті відбивала всі найважливіші зміни у житті західної цивілізації, будучи найважливішим показником бурхливого соціально-економічного розвитку, що у цей час.

Лекція № 21 Світ у 1900 – 1914 рр.

До кінця ХІХ ст. у низці країн Європи та США утвердилася індустріальна цивілізація. Цей тип цивілізації гарантував суспільству як щодо стабільний рівень життя, а й широкий комплекс прав, зокрема право володіти і вільно розпоряджатися приватною власністю. Політика соціальних реформ, дедалі активніше проводилася провідних країнах (Англії, Німеччини, навіть ін.), сприяла пом'якшенню напруженості у суспільстві.
США.Перше місце до кінця ХІХ ст. закріпилося за США, темпи розвитку завжди прискорювалися. У економіці. По виплавці чавуну та сталі, видобутку кам'яного вугілля США на початок століття були на першому місці. Швидко зростала довжина залізниць, США стали батьківщиною масового автомобілебудування. Знаменитий підприємець Г. Форд на початку століття налагодив серійне виробництво. Їхня вартість постійно знижувалася. Розвиток мережі шосейних доріг зміцнював єдиний внутрішній ринок США. Наприкінці ХІХ ст. США перейшли до активної зовнішньої політики. Внаслідок війни з Іспанією під контроль Сполучених Штатів перейшли Філіппіни, острови Пуерто-Ріко та Гуам. Американці домоглися проголошення незалежності Куби, яка реально потрапила у залежність від США. Американські урядові кола сприяли відділенню 1903 р. панами від Колумбії. США побудували Панамський канал, що з'єднав Атлантичний і Тихий океани; Республіка Панама також потрапила в залежність від Сполучених Штатів. Не встигнувши отримати певну зону впливу у Китаї, США висунули доктрину «відкритих дверей», сутність якої зводилася до встановлення у Китаї рівних умов торгівлі всім зацікавлених держав.
Німеччина.На початку XX століття Німецька імперія була союзом князів під керівництвом прусської династії Гогенцоллернов. Політичний устрій був напівабсолютистським: імператор був верховним головнокомандувачем армії, мав право призначати та зміщувати главу уряду (канцлера). Парламент (Рейхстаг) лише обговорював проекти нових законів та бюджет, оскільки затверджував їхній імператор. Прусське чиновництво становило верхівку держапарату та армії. Після свого об'єднання Німеччина почала швидко наздоганяти розвинених країн: на початку XX в. вона випередила Англію, а напередодні першої світової війни посіла перше місце в Європі та друге у світі (після США) за обсягом промислового виробництва. Важливою особливістю німецької економіки було швидке зростання військової промисловості. Економічним успіхам Німеччини значною мірою сприяло розширення внутрішнього ринку, введення єдиної валюти, отримання контрибуції від Франції, захоплення Ельзасу та Лотарингії, багатих на природні ресурси, використання індустріального досвіду інших країн.
З кінця 90-х років. Німеччина почала претендувати створення колоніальної імперії, вступивши у боротьбу переділ вже поділеного між великими державами світу: взяла участь у розділі Китаю, придбала острівні території, поширила свій вплив у Малій Азії, будувала агресивні плани щодо Близького Сходу, Балкан і Росії (« натиск на Схід»), на заході Африки прагнула захопити Марокко.
Велика Британія.Останні десятиліття ХІХ століття Англія втрачає своє економічне лідерство: падають темпи розвитку промисловості, скорочується загальний обсяги виробництва. Пояснювалося це, передусім, технічною відсталістю: виробниче устаткування, яке Англія першою запровадила своїх заводах у роки промислового перевороту до кінця ХІХ століття значно застаріло. Серйозні труднощі зазнавало і сільське господарство Англії, прибутковість була низькою. Найважливішим джерелом отримання прибутків для англійської буржуазії стала банківська справа, особливо вивезення капіталу за кордон, тобто створення британських грошей підприємств в інших країнах світу. До початку XX століття Англія стала світовим банкіром і, як і раніше, мала найбільший торговий і військовий флот, що дозволяло їй зберігати панування на морях. Англія безперервно розширювала свої колоніальні володіння, захоплюючи території у різних частинах світу. Для політичного устрою Великобританії характерна двопартійна система, тобто чергування при владі партій лібералів (вігов) та консерваторів (торі). При цьому партія, яка перебувала в опозиції, критикувала партію, яка була при владі.
У зовнішній політиці на початку XX століття Англія взяла курс на пом'якшення протиріч із Францією та Росією. Угоди, укладені в 1904 і 1907 рр., започаткували існування союзу, що протистоїть німецьким інтересам - Антанти («Трійної згоди»).

Загальна історія. 11 клас. Плєнков О.Ю., Андріївська Т.П., Шевченко С.В., За ред. М'ясникова В.С.

М.: 2011. – 336 с.

Підручник продовжує курс загальної історії, охоплюючи період із кінця Першої світової війни до сьогодення. Поєднання країнознавчого та проблемного підходів дозволяє побачити, як події в окремих країнах впливали на перебіг загальносвітового розвитку. Історичний процес представлений як закономірний рух шляхом глобалізації, зростання взаємозалежності та взаємопов'язаності країн світу. Методичний апарат підручника спрямовано розвиток системи умінь, необхідних учням успішного освоєння курсу історії. Питання та завдання, адаптовані тексти історичних документів, ілюстрації та карти допоможуть в осмисленні навчального матеріалу на найдоступнішому рівні.

Формат: pdf/zip

Розмір: 68,6 Мб

Завантажити: 02 .09.2016р, посилання видалені на вимогу видавництва "Вентана-Граф" (див. примітку)

Зміст
Вступ 3
Глава 1. Країни світу напередодні Нового часу
§ 1. Нові явища у політичному житті світу 6
§ 2. Соціально-економічний розвиток країн світу в останній третині XIX - початку XX в 17
Розділ 2. Перша світова війна
§ 3. Причини Першої Першої світової. Хід військових дій у 1914-1916 рр. 28
§ 4. Закінчення Першої Першої світової. Версальсько-Вашингтонська система 40
Глава 3. Криза демократії та тоталітаризм у міжвоєнний період
§ 5. Країни Європи та США в період післявоєнної кризи та стабілізації 1924-1929 рр. 55
§ 6. Світова криза 1929-1933 років. та західні демократії 66
§ 7. Феномен тоталітаризму: Італія та Німеччина 74
Розділ 4. Друга світова війна
§ 8. Міжнародні відносини в 1930-ті рр. 84
§ 9. Початок Другої світової війни та її перетворення на глобальний конфлікт (1939-1942 рр.) 94
§ 10. Припинення агресії в 1942-1945 pp. Закінчення та підсумки Другої світової війни 109
§ 11. Конференції союзних держав у 1943-1945 рр.: на шляхах до нового світоустрою 126
Глава 5. «Холодна війна»
§ 12. Витоки та сенс «холодної війни» 136
§ 13-14. Глобальне протистояння у Азії. Політичні зміни у країнах «третього світу» під час «холодної війни» 147
§ 15. Деколонізація Африки 163
§ 16. Латинська Америка: між авторитаризмом та демократією 172
Глава 6. «Держава благоденства»: досягнення та проблеми
§ 17. Соціально-економічний розвиток у період реалізації моделі «держави благоденства» 187
§ 18. Основні тенденції політичного розвитку в період «держави благоденства» (просперіті) 200
§ 19. Духовна криза Заходу 1960-х рр. 211
§ 20. Міжнародні відносини у 1960-1970-х pp. Розрядка міжнародної напруженості 218
Глава 7. Епоха постіндустріального суспільства
§ 21. Неоконсерватизм 1980-1990-х рр.: сутність, основні напрямки, підсумки 231
§ 22. Процес демократизації у світі 243
Розділ 8. Світ за доби глобалізації
§ 23. Основні проблеми світового розвитку після закінчення «холодної війни» 255
§ 24-25. Багатополярний світ наприкінці XX – на початку XXI ст. 268
§ 26-27. Основні тенденції розвитку освіти, науки та мистецтва в останній третині XIX - XX в 280
Висновок. Глобалізація: pro et contra 304
Хронологічна таблиця 311
Словник понять та термінів 316
Біографічний словник суспільно-політичних діячів 323
Інтернет-ресурси 333